Історична довідка села Киселів

К И С Е Л І В

( село над Совицею)

Кожне місто, містечко чи мале село має свою неповторну історію, яку потрібно знати його мешканцям. Святе відчуття Батьківщини починається саме з рідного краю, свого села чи міста, вулиці, своєї оселі, де людина народилася і виросла, де минуло її дитинство. Без знання історії краю годі й говорити про національну гідність. Повна історія рідного села з найдавніших часів – це своєрідна данина шани і пам’яті до всіх односельців, які тут жили й працювали.

Село Киселів розташоване у північно- західній частині Пруто-Дністровського межиріччя і займає північно-західну частину Чернівецької області. Воно досить віддалене від обласного центру м. Чернівці – на 45 км., до найближчої залізничної станції Степанівка – 5 км.

Киселів межує на заході з селом Борівці, на південному сході з прилеглими землями села Шишківці, на півночі з землями сіл Рутка і Бабин, на північному сході з землями села Прилипче, на південному сході із землями села Веренчанка, на південному заході – села Южинець.

На території Киселева розташовані шість водойм (ставків), які створені людськими руками. Через Киселів протікає річка Совиця, яка є лівою притокою річки Прут. Вона бере початок за межами села за 9 км.на захід від урочища Границя с. Борівці і має протяжність 39 км. Із лісових масивів є лише лісо-парковий заповідник Гайдейка, що віддалений від села на 4,5 км. Він вважається історичним та туристичним об’єктом, який відвідують туристи й де любить відпочивати сільська молодь. Такої перлини як ця, годі й шукати. Понад півтора століття тому поміщики Йоган і Костянтин Зотти вибрали це урочище для своєї «відпочинкової» резиденції і перетворили його на райський куточок.Проте грозовій двох світових воїн відчутно поруйнували Гайдейку, і лише порівняно недавно клопотами краян вона набула статусу природного заповідника. Тут відновлено пам’ятну стелу з лев’ячою головою, обладнано капличку.

Це урочище неодноразово стрясав рев потужних мотоциклових двигунів. Адже тут обладнана одна з найскладніших і найцікавіших у нашій державі мототраса, на якій проводились чемпіонат України з цього виду спорту, міжнародні змагання, спостерігати за захоплюючим перебігом яких сходилися і з’їджалися тисячі глядачів з багатьох куточків нашої і сусідніх областей.

На території села виявлено археологічні пам’ятки різних епох. В урочищі Малярка розкопано поховання доби бронзи( ІІ тис. до н. е.) та ранньослов’янськепоселення черняхівської культури(ІІ-VIст.н.е.), а вцентрі села – могильник ІІ ст.н.е. Рештки давньоруського поселення знайдено в урочищі Ізвір, яке датується XII-XIII ст.

Початкова письмова згадка про село належить до І пол. XVII ст. Назва Киселів значиться на карті, складеній відомим французьким інженером Гійомом де Бопланом. Вона згадується також в акті від 4 березня 1652 року, де йдеться про розподіл майна померлого логофета Гаврилаша Матеяша, за яким Киселів став власністю його дочки Олександри.

У XVIII ст.село не раз переходило від одного феодала до іншого, тастановище кріпаків залишилося тяжким. Усі попередні феодальні закони і так звана золота грамота господаря Григорія Гіки від 1766 року вимагала від селян коритися поміщикам, відбувати повинності, сплачувати податки. Ще більш посилились експлуатація і гноблення після включення Буковини до складу Австрії в 1774 році. Рятуючись від злиднів і голоду, селяни тікали з села. В 1815 році до Молдавії подалися 14 родин. В 40-х роках XIX ст. село поділили між собою два поміщики- Іван та Костянтин Зотта, які запровадили для людей великі податки.

На початку XXст. поміщецьке земловолодіння ще більш розширилось. Безземелля і малоземелля, безробіття спричинили масову еміграцію. Напередодні Першої світової війни емігрувало до Канади, Бразилії і США понад 400 селян. На початку XXст. в Киселеві мешкало 2515 чол. Крім землеробства і скотарства, тут розвивалися промисли і ремесла. В 1910 р. тут було 19 ремісників і 30 торговців.

Першу трикласну школу в Киселеві було відкрито у 1897 році, її директором став Щербанович Себастян ( 01 09 1897-14 02 1912) в ній працювало 3 учителі. Дітей шкільного віку було 382, тоді як навчання було охоплено лише 284.

В 1913 році в Киселеві учителював український поет Володимир Олександрович Кобилянський. Того ж року він переїхав до Києва. У своїх кращих творах В.Кобилянський відобразив життя і побут буковинців.

Під час Першої світової війни Киселів був ареною запеклих боїв двох ворожих армій . Його декілька разів брали то російські , то австрійські війська, це завдало селу великої шкоди. Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 р. Північну Буковину загарбала Румунія. Окупанти вчиняли жорстоку розправу над сільськими активістами, грабували населення, знущалися з нього.Малоземелля і безземелля приводило навіть до трагедії. Ще й тепер памятають в Киселеві, як в 1935 році Георгій Бабюк разом з дружиною і братом Іваном вбили її сина Миколу Федорчука, щоб поділити між собою землю, яка мала стати його власністю.

Незадовільним було й медичне обслуговування. За надану медичну допомогу вимагали платити великі гроші. А їх не мав бідний селянин. Люди часто хворіли на дизентерію, скарлатину, дифтерію, вітряну віспу, а також туберкульоз.

Окупанти у 20-30 роки посилили політику примусової румунізації українського населення, заборонили розмовляти українською мовою. Отже, і семирічна школа була не доступною для дітей селян. В ній у1937 році з 680 дітей шкільного віку навчалося лише 60%. За період з 1935по 1937 роки школу закінчило лише 62 дітей.не було в селі й бібліотеки. Читальню “Руської бесіди”, що існувала з 1900р., в 1930 р. закрито румунами. Селяни декілька разів зверталися до уряду за дозволом, щоб відкрили українську народну читальню. В 1933 році такий дозвіл, нарешті, було одержано, але у день відкриття читальні прийшло розпорядження заборонити. Бібліотекарем було обрано – Л.І. Чайковського.

В 1932 році у Киселеві організовано драматичний гурток, який під керівництвом А. Карбишевського поставив кілька п’єс Т.Г.Шевченка, М.П.Старицького, І.К.Тобілевича. З п’єсами вони виступали також в сусідніх селах: Шишківцях, Борівцях, Бабиному та інших. Але згодом за розпорядженням влади діяльність гуртка було заборонено.

28 червня 1940 року на територію Північної Буковини( а разом з нею і Киселева) прийшла Червона Армія, яка змінила тут румунів. З прапорами, з хлібом і сіллю зустрічали киселівчани воїнів Червоної Армії. Було зразу ж таки створено новий орган влади – сільську раду, яку очолив С.В.Солонар. Радянська влада асигнувала значні кошти на ліквідацію неписемності і малописемності, безплатне навчання в школі , в якій у 1941 році навчалося 425 учнів. При клубі організовано хоровий і драматичний гуртки.

Але в липні 1941 року село спіткало нове лихо – фашисти. Вони встановили жорсткий режим терору. Було розстріляно голову сільської ради та секретаря. В ніч з 29на 30 червня біля Киселева окуцпанти вбили ще 46 чол. 114 юнаків фашисти насильно вивезли на роботу до Румунії та Німеччини. Було закрито українську школу.

23 березня 1944 року село було звільнено від німецько-фашистських військ. Знову прийшла радянська влада. 464 уродженці села поповнили лави Червоної Армії. Багато з них удостоєно урядових нагород. Так, орденом ЧервоногоПрапора нагороджено М.А.Мурзака, орденом Слави 3-го ступеня – Г.Д. Андрійця. 164 жителі Киселева не повернулися додому.Через багатороків після війнивдячні нащадки встановили загиблим воїнам-односельчанам великий пам’ятник, де на пам’ятній стелі видніються слова «Ваші останки лежать в невідомих могилах, а в наших серцях ви живі…»

Лежать тут також в братській могилі воїни, які загинули під час визволення села від німецько-румунських окупантів: капітан Дікарєв Семен Олександрович(1898-1945рр.),лейтинант Сороченко Микола миколайович( 1906-1944 рр.) та п’ять невідомих бійців. Спочатку їх поховали на перехресті доріг біля Великого ставу, а пізніше перепоховали в центрі села, де в 1989 році жителі Киселева встановили своїм загиблим воїнам-односельчанам величний пам’ятник.

Відбудоване розорене війною господарство було нелегко. У 1947 році в селі було створено колективне господарство. Організаторами першої на селі сільськогосподарської артілі “Радянська Буковина ” були І.М.Филипчук, обраний головою правління, В.П.Ковальчук, О.М.Задорожна, Г.В.П’ятківський, Г.Т.Савка та інші. У вересні 1948 року в Киселеві створено другий колгосп – ім. Чапаєва.За господарством на вічне користування було закріплено 1851 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1625 га орної землі. В 1950 роцці артілі “Радянська Буковина ” та колгосп імені Чапаєва об’єднано, його головою обрано Н.А.Грабчака, ветлікаря за фахом.у 1949 році створена партійна організація. Першими її членами були В.М.Дребіт, В.Д.Федоряк, Г.Д.Федоряк.Колгосп спеціалізувався на сільськогосподарській продукції, тваринництві і, частковорибальстві. У 50-60ч роках господарство збільшується, збільшуються і його прибутки. Так, у 1956 році вони становили 330 тис.крб., в 1967 – 1 млн. 154 тис. крб. Економічне зростання сприяло розвитку будівництва. В селі споруджено цегельний завод( нині діючий) , універмаг, комбінат побутового обслуговування, лазню, їдальню, будинок культури, пральню, молочну кухню для дітей, вальцьовий млин.

В 1944 році почала працювати неповна середня школа . Навчання проводилосьу дві зміні у 4 кімнатах, на 407 учнів було 8 учителів. Першим післявоєнним директором стала Олефіренко Любов Опанасівна, 1920 р.н., за фахом український філолог, яку Міністерство освіти України направило з Чернігівщини. В 1958 році збудовано середню школу у якій навчалося 670 учнів, яких обслуговувало 38 вчителів .Першим директором нової школи районний відділ освіти призначив фахового історика Лисенка Дмитра Герасимовича.

Найбільш тривалий час (1975-1993 р.) школу очолював Берездецький Дмитро Іванович.Саме завдяки Дмитру Івановичу в 1978 році школа значно розширилася: правління колгоспу допомоглозбудувати новий корпус на 14 класних кімнат, актовий зал, майстерню, 50-метровий стрілковий тир. Кількість учнів досягла апогею у 780 учнів, в тому числі діти, які здобували середню освіту з навколишніх сіл.

У 1985 році школа і, зокрема, вчителі історії беруть участь у створенні історико-краєзнавчого музею, який розташувався в Будинку культури збудованого у 1972 році.У середині 80-х років створюється школа–комплекс, в яку входять основні соціальні інститути села: загальноосвітня школа, філіал Кіцманської музичної школи, Киселівська дитяча установа, Будинок культури, філіал Кіцманської районної спортивної школи.

У 1992 році депутатами на чолі з головою Палагнюком Михайлом Васильовичем Киселівської сільської ради було прийнято рішення « Про відкриття в с. Киселів дитячої музичної школи» першим директором був призначений Танасійчук Василь Якович.

Киселівська дитяча установа була збудована у 1964 році на Оренді в якій розташувалася одна група, яка фінансувалася державним коштом.

В 1947 році в селі було відкрито лікарню на 25 ліжок. Першим головним лікарем призначається лікар з вищою освітою росіянин Хрумало Михайло. У 1948 році відкривається сільська аптека,яка відпускає жителям села ліки за гроші та поставляє ліки для лікарні. Аптеку очолювала професійний фармацефт зі сходу Клавдія Іванівна яку згодом змінює Скуратовський Віктор Борисович.

У 1986 році стався вибух на Чорнобильській АЕС й радіоактивна хмара зачепила своїм чорним крилом Киселів. На перших порах люди запанікували, ними оволоділо відчуття страху за себе та ще більше за дітей.У селі створюється ініціативна група у складі Дідика О.Т., Андрійця Г.П., Томнюка Г.Д., Дрогомирецької В.М.,Солонар М.М., яка здійснює заміри радіаційного забруднення грунтів в різних місцях. Заміри показали , що рівень забрудненості перевищує всі допустимі межі і є небезпечною загрозою для життя жителів села. Розпочинається кампанія боротьби за визнання населеного пункту як такого, що потребує особливої уваги та забезпечення. Рішення загальних сільських зборів , статті в газетах, телепередачі, поїздки в Київ змусили уряд присвоїти Киселеву статус 3-ї зони. Після виходу в світ Закону «Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС»ініціативна група домоглася від Чернівецької обласної ради розгляду і вирішення питання переселення жителів села в чисту зону. Право на переселення отримали сім’ї , в яких були інваліди ІІ-ІІІ групи та діти віком до 16 років. Таких сімей першої черги переселення назбиралося близько 200, для яких влада виділила землі для забудови між Кіцманем і Лашківкою та Чернівцями і Мамаївцями. Держававиділила кошти, аКіцманська будівельна організація « Міжколгоспбуд» на початку 90-ч років розпочала зведення житлових будинків в населеному пункті, який отримав назву Новий Киселів. Проте через брак коштів роботи були згорнуті. У 1996 р. з ініціативи Обласної держадміністрації при сприянні Президента Л.Кучми виділяються додаткові кошти і роботи в Новому Киселеві поновлюються. У квітні 1997 р. село відвідав Президент України Леонід Кучма.

Село, внесене до найбільш радіаційно забруднених населених пунктів, отримує грошові субвенції на розвиток сільської інфраструктури. У 1996 р. колгосп « Киселівський» почав вести газопровід з Серафинців. Протягом 1997-2006рр.всі приватні будівлі, установи та організації Киселева були повністю газифіковані.Навіть хутір «Загора» отримав комплект необхідних труб для газифікації будинків.

Село Киселів , як і багато буковинських населених пунктів, поділені на кути: Бугаївка, Шляхта, Толока, Оренда, Вила, Котячий кут, Рутка.

На території села Киселів побудовані Свято- Миколаївська церква в 1851 році, Свято – Покровська церква в 1991 році. Окрім двох гілок православ’я частина киселівчан сповідують протестанську віру, про що свідчить розташовані на території села два молитовні будиноки: євангельських християн бабптистів і п’ятдесятників.

Доля народів протягом віків складалася по-різному. Усього не перелічити на довгій ниві життя. Навіть великі нації часто втрачали майже все – землю, людей, ресурси, свободу, державність, культурні надбання. Вірогідно, що й ІСТОРІЯ КИСЕЛЕВА з’явилася неспроста, бо також затребувана сьогоднішнім поколінням як інструмент для руху вперед.